Грудня 49-го був теплий, а з січня пішов сніг, і морози встали до 50 градусів.

Старше покоління казахстанців нарікає, що зараз багато дітей і молодь не пристосовані до холодної погоди, що не загартовані, трохи мороз - і сидять вдома, в соцмережах створюють паніку через низьку температури - Zakon.kz .

В останні дні в соцмережах тільки й говорять про нечувані аномальних морозів, які прийшли в Казахстан. Але мені, як одному з представників старшого покоління, ці морози не здаються вже настільки страшними, страшними. Я народилася і виросла в Східному Казахстані біля підніжжя Тарбагатайского гір, де були дуже суворі зими, сніг йшов цілодобово, і бурани могли завивати цілодобово, і було дуже холодно, проллєш воду в веранді, вона тут же перетворюється на лід. Однак в школу ми ходили, заняття не скасовували. У всякому разі, я цього не пам'ятаю. Ми не ходили на уроки тільки тоді, коли замітало дороги, і чекали, поки почистять.

Цікаві спогади і старожилів Алмати. Ось що, наприклад, написав служитель Православної церкви Казахстану Олександр Суворов про морози.

«У нас в храмі багато років працює бабуся - Валентина Порфиріївна. Корінна Алматинка. Запитав сьогодні у неї про морози. І ось який цікавий почув розповідь.

- Я народилася в Тастак, у нас було дві річки - Карасу і Алматинка. Взимку були дуже великі морози до 40 градусів. Вода перемерзла навіть в річках, і її було дуже мало. Колонок не було і доводилося рубати ополонці. За кілька сходинок, іноді три сходинки, щоб набрати воду з річки. А ми, діти, коли вода перемерзла в річці, говорили, що це крижане царство і лазили в ці ополонці, від однієї до іншої. Потім, коли батьки дізналися, дали нам великий наганяй, щоб ми цього не робили. Тому що іноді, бувало, піде шуга - так називали, коли вода йде поверх льоду, заповнювала ці ополонці, і кажуть, були випадки, коли не встигали вилізти.

У школах ми не вчилися, тому що у нас в школі були контрамарки, а контрамарки топилися соломою, яку через крижаної кірки неможливо було дістати.

Тому Валентина Порфиріївна щоранку коле горішки і підгодовує білочок і пташок в парку.

А ось спогади нашої сучасниці, доцента Айнагуль бегеновая .

- Ось і пройшов перший морозний, циклонний, робочий день. Більше боялися, але все ж не так страшно було. Вранці все йдуть на роботу зіщулившись, оповиті шарфами, навіть дівчата і хлопці, які люблять хизуватися без нічого, і ті одягнулися.

Пам'ятаю в дитинстві в селі зими були суворі, 30 градусів для нас вважалося теплою погодою. При будь-якої погоди ми виходили на вулицю, керувалися, доглядали за худобою, прорубали ополонку на озері для водопою. Чистили вручну двір і доріжку до колодязя від навалом за ніч снігу, заливали катки, каталися, на льоду на озері грали в хокей з хлопцями. Для нас морози були дарма. У всіх були шубки, шапки-вушанки цігейковие, валянки-самокати та в'язані пухові рукавиці, шарфи. Додому заходили ввечері, щоки червоні і вночі сиділи, готувалися до занять. Коли сильні бурани, електрику відключали і ми при свічках і лампах-гасницях виконували домашнє завдання. Ось було щасливе дитинство. А зараз багато дітей і молодь не пристосовані до таких умов, не загартовані, трохи мороз і сидять вдома, в соцмережі бачу, паніка у багатьох. Паніка людей перетворила мало в надзвичайну ситуацію. Не так страшно адже? Зима повинна брати своє, вона повинна бути воістину зимової, з лютими морозами, хуртовиною, бураном.

Торгин Нурсеітова

(Фото uaua.info)

Більше новин в Telegram-каналі «Zakon.kz» . Підписуйся!